Міністерство освіти і науки України

   Департамент  освіти і науки  Кіровоградської  облдержадміністрації
              Кіровоградська Мала академія наук учнівської молоді




 

   ПІСНЯ  ЯК ЗАСІБ ХАРАКТЕРОТВОРЕННЯ В П’ЄСІ ІВАНА КОТЛЯРЕВСЬКОГО  “ НАТАЛКА ПОЛТАВКА”  

 


                                                                    Роботу виконала :
                                                                    Заєць Вікторія Сергіївна ,
                                                                    учениця 11 класу
                                                                    Новоархангельської ЗШ І-ІІІ ступенів 
                                                                    Новоархангельського НВО № 2
                                                    

                                                     Науковий керівник:
                                                                    Кривенко Лариса  Адольфівна ,
                                                                    учитель української мови і літератури
                                                                    Новоархангельсткої ЗШ І-ІІІ ступенів
                                                                    Новоархангельського НВО № 2

                                            Кіровоград  - 2018

                                                      ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………...3
Розділ 1.Пісні в “ Наталці  Полтавці “ – органічна частина тексту твору ,     за­сіб характеристики  персонажів ………………………………………...6
Висновки…………………………………………………………………….19
Список використаної  літератури …………………………………………20

ВСТУП .
     Є прадавні скарби , що намертво лежать у землі , і є живі скарби , що йдуть по землі , йдуть від покоління до покоління , огортаючи глибинним ча­ром людську душу . До таких скарбів належить і народна  лірична пісня . По­гортайте сторінки сивих віків , учитуйтеся в прості й зворушливі слова пісень, віднайдіть золоті ключі мелодій  − і вам відкриється багато постичних таєм­ниць , ви почуєте голоси творців , імена яких розгубила історія , та так розгу­била , що вже навряд чи й знайдемо багатьох сіячів ,   чия  поетична нива  , ставши народною , квітує й сьогодні  по нашій українській землі . І тільки інколи  ,  крізь тумани часу , окреслиться схожа на легенду постать  творця .
    А скільки їх таких шедеврів української народної  мудрості  уведено в п’єсу  “ Наталка Полтавка “ Іваном  Котляревським ! На особливу увагу заслуговує пісенний  репертуар  його першого драматичного твору . Автор не лише використовував якусь народну пісню, пов’язану за характером дії. У Котляревського вона є органічною частиною тексту твору, засобом характеристики персонажа. Сміливо використовуючи народні пісні, він опускає деякі частини, а й інколи сам дописує . На це вказує літературознавець Євген Кирилюк у своїй книзі „ Іван Котляревський “ . Він зупиняється на аналізі наявних у творі пісень, на їх походженні , власній інтерпретації  автора, оригінальності, варіаціях.
    Спираючись на літературну розвідку Євгена Кирилюка, зупинимось на походженні та доцільності використання деяких пісень у драмі „ Наталка Полтавка “ . Далі буде сказано, що пісня возного “ Всякому городу нрав і права ”  є оригінальним сатиричним твором Івана Котляревського , у якому використано вірші Григорія Сковороди. Переробивши поетичний твір відомого філософа, автор драми висловлює життєві принципи возного, який виправдовує насильство , хабарництво, шахрайство, збиткування над слабкими, беззахисними людьми.
    Як стверджує автор монографії, чимало народних пісень, використаних Котляревським, були широко відомі, навіть надруковані в різних джерелах. Гумористична пісня « Ой під вишнею ,  під черешнею » була використана з незначними змінами .

     Пісня виборного « Дід рудий , баба руда » складається з трьох пісень , які відомі з фольклорних  джерел . Початок другої пісні  І. Котляревський переробив , пристосувавши до місцевих умов .
       Народного походження пісня Петра  „ У сусіда хата біла “, але подана дещо скорочено. Друга його пісня „ Та йшов козак з Дону , та з Дону додому “ також узята із народної творчості. Але у фольклорному варіанті козак проклинає свою долю , яка відповідає йому , що вина в тому " що ти заробляєш , то все пропиваєш...” . Таке закінчення народної пісні не відповідало характерові образу Петра . Тому автор „ Наталки Полтавки “ дає свій власний , оригінальний варіант закінчення пісні .
      Значно переробив і доповнив Котляревський пісню Миколи „ Гомін , гомін , гомін по діброві “ . У всіх варіантах народної пісні мати просила сина повернутися додому. А він відповідає, що ніколи не повернеться й загине  у бою . Котляревський відкидає цю кінцівку й доповнює текст кількома строфами. Якщо в народній пісні йшлося тільки про боротьбу з турками й ордою, то в пісні Миколи згадується про боротьбу із шляхтою. І нарешті була дописана нова кінцівка пісні, яка відповідала поглядам Котляревського на єднання  України з Росією.
      Пісня „ Сонце низенько “ ніби дуже подібна до відомих народних пісень, проте автором п’єси взято не мотив, не тему і не форму, а тільки заспів, певний фольклорний прийом поетичного паралелізму, і написав оригінальну пісню, що є, власне, монологом Петра.
      Є в „ Наталці Полтавці “ група пісень, які самостійно написані  Котляревським. Вони мало чим відрізнялися від народних своїм світовідчуттям, ліризмом, стильовими засобами. Але всі пісні, незалежно від їх походження, являють між собою певну спільність , цільність . Тим більше, що пізніше пісні з „ Наталки Полтавки “ йшли в народ і сприймалися як народні.
    Мабуть, не злічити тих пісень, які створив наш український народ протягом віків. Невичерпна скарбниця життєвого досвіду, мудрості, до якої припадає устами кожний, хто має українську душу. Я, як і Котляревський,  захоплююся цим видом народної творчості . А тому й хочу сказати своє слово про пісні, які є засобом  характеротворення  в п’єсі Котляревського „ Наталка Полтавка“ .
























    РОЗДІЛ 1. Пісні в “ Наталці  Полтавці “ – органічна частина тексту твору ,  засіб характеристики  персонажів

        З давніх-давен українці відомі як люди співучі, бо на нашій землі не тільки кожне село чи місто мало свою пісню, а й кожна людина, у якої була добра й чиста душа. Казали, що скільки зірок у небі, скільки крапель у морі, стільки пісень в Україні. Не було колись жінки чи дівчини, яка не вміла  б вишити собі рушник чи сорочку. І так само не було українки , яка б не співала. Мрії, прагнення, сподівання — усе це знаходило вияв у пісні.
        Невід’ємною складовою справжніх майстрів слова є цей витвір народної мудрості. Він надає літературним творам колоритності, самобутності.

        Майстерно використав пісні Іван Котляревський у п’єсі „ Наталка Полтавка“ . Вони є не тільки окрасою чи розважальним додатком, а й активним засобом характеротворення героїв: створюють настрої , розкривають душу, удачу та внутрішній світ. У цьому творі завдяки пісні, яка визначена для кожного образу автором, персонажі не лише пізнаються, а й індивідуалізуються. Так, Наталка асоціюється з народною  ліричною піснею про кохання, бо життя без милого не уявляє. Вона — центральний образ п’єси. Проста , трудяща селянська дівчина, яка наділена духовною красою, розумом , чесністю свідомістю своєї людської гідності:

                                   Ой я дівчина Полтавка ,

                                   А зовуть мене Наталка :

                                   Дівка проста, не красива ,

                                   З добрим серцем, не спесива .     
                                   Коло мене хлопці в’ються
                                   І за мене часто б’ються . [1, с.290] 
         Але до них вона байдужа  , бо кохає тільки Петра.  Портрет головної героїні доповнює пісня “Видно шляхи  полтавськії  і славну Полтаву ” :

                                   Не багата я і проста , но чесного роду ,

                                   Не стиджусь прясти, шити і носити воду . [ 1 , с.253 ]

         Найбільшим багатством для неї є її добре ім’я:

                                   Пошануйте сиротину і не вводьте в славу . [ 1 , с.253 ]

         Наталка, дочка Терпилихи , живе з матір’ю в селі, куди вони переїхали після смерті батька. Не зачаруватися нею не можна, бо вона увібрала всі кращі риси жінки: скромність, чесність, доброту, сердечність. Інші матері ставлять її в приклад своїм дочкам . Захоплюються нею  й інші персонажі твору. Ось як виборний розповідає Тетерваковському про Наталку:
       „ Золото — не дівка! Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна , — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе ; яка трудяща , яка рукодільниця ... “ [ 1, с.255 ]

      Полтавка чотири роки чекає Петра, відмовляє усім женихам , сумує :

                                    Полетіла б я до тебе, та крила не маю ,

                                    Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю . [ 1 , с.255]

       Сюжет п’єси Котляревського розкриває життєву драму бідної дівчини в експлуататорському суспільстві . Наталка змушена придушити в собі почуття до бідного парубка, щоб підтримати свою зубожілу  матір .
        Конфлікт „ Наталки Полтавки “ має соціальний характер. Хоча Наталка й не кріпачка, але драматична ситуація, в яку вона потрапляє, зумовлена соціальною нерівністю. Наталка любить бідного парубка Петра, а її сватає багатий возний :

                                 Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;

                                 О, як болить моє серце, а сльози не ллються .

                                 Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу,

                                 Тілько тогді і полегша , як нишком  поплачу. [ 1, с.249]

      Материнські сльози та умовляння змусили Наталку відмовитися від коханого і згодитися на нерівний , нещасливий шлюб із возним . У цьому розкривається ще одна риса Наталчиного характеру: готовність та самопожертву заради старої матері . Коли дівчина відважилися відмовитися від свого кохання, знехтувала молодістю, щастям , з її уст ллється сумна, тужлива пісня, яка вражає глибиною і людських переживань, і горя , і туги :

                                   Прийди, милий, подивися, яку терплю муку!

                                   Ти хоть в серці, но от тебе беруть мою руку.

                                   Спіши, милий, спаси мене од лютой  напасті!

                                  За нелюбом коли буду, тому що пропасти. [1, c. 270]

      Багатство , заміжжя з грошовитим чиновником — для дівчини біда, крах її мрії, надії на подружнє щастя :

                                    Лучче умерти , як з немилим жити ,

                                    Сохнуть з печалі, щодень сльози лити.

                                    Бідность і багатство — єсть то Божа воля ;

                                    З милим їх ділити — єсть  щаслива доля . [ 1, с.263]

      Кажучи претендентові на її руку — возному : „ Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я просто роду “ , —  вона не заздрить на багатство і відмовляється від таких  “пристойних”  женихів, як тахтаулівський дяк, підканцелярист  Скоробреха й возний . На залицяння Возного вона гідно відповідає, наголошуючи на приналежності їх до різних соціальних станів:
                                 Ти в жупанах і письменний, і рівня з панами,

                                 Як же можеш ти дружити з простими дівками?

                                 Єсть багацько городянок, вибирай любую ;

                                 Ти пан возний — тобі треба не мене сільськую . [1,с.253]

         Наталка — людина глибоких почуттів ; вірно кохаючи Петра, вона серйозно, з розумінням відповідальності погоджується на вимушений шлюб. Душевний конфлікт її полягає в тому, що в її серці борються почуття любові до Петра й бажання заспокоїти, догодити матері . Пісня „ Ой мати , мати ! Серце не вважає “ допомагає побачити в Наталці такі риси , як наполегливість та  рішучість у боротьбі за щастя :

                                 Ой мати , мати ! Серце не вважає ,

                                  Кого раз полюбить, з тим і умирає .    
                                  Лучче умерти , як з немилим жити ,

                                  Сохнуть з печалі, щодень сльози лити. [ 1, с.263]
         Дівчина наважилась подати возному рушники не лише тому, щоб не побачити материних гірких сліз, пошанувати  її старість, а через відсутність Петра, звістки про те , що він живий і пам’ятає про свою Наталку :

                           Де ти, милий, чорнобривий? Де ти ? Озовися !

                           Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися . [1,с.250]

         Наталка — особа м’яка й тендітна , і в той же час сильна, наполеглива та рішуча в боротьбі за своє щастя. Пообіцявши матері вийти заміж за багатого, вона змушена зломити свою волю й погодитися на заручини з возним. Але коли повернувся Петро, Наталка знаходить у собі сили порушити цю обіцянку, не боїться йти проти віковічних традицій , відмовляє возному :
  „ Коли Петро мій вернувся, то я не ваша, добродію,...я не хочу за пана возного: до сього силою ніхто мене не принудить “. [1,с.287]

         Петро повернувся, і його кохана зачаровує нас своєю твердістю, мужністю, активністю, рішучістю. Це позитивний, реалістично змальований образ жінки тих далеких часів, який утілює в собі найідеальніші моральні риси простої , селянської дівчини.
          Наталчині пісні живуть і співаються й зараз, зігрівають наші душі своєю щирістю і теплотою, чарують  красою та мелодійністю.  
          Мати  Наталки, Терпилиха , що після смерті чоловіка мусила продати все в Полтаві й приїхати в село, — забита горем і злиднями жінка, єдина відрада якої — любляча щиросердна  дочка. Її образ розкривається через народну родинно-побутову  пісню, у якій мати виспівує свою заповітну мрію: побачити дочку в щасливому заміжжя, бо земне призначення жінки — берегти й примножувати рід:

                                   Чи я тобі, дочко , не добра желаю,

                                    Коли кого зятем собі вибираю?

                                    Ой дочко , дочко! Що ж мені навчати?

                                    Де ж люб’язного зятя достати ?

                                     Петро десь блукає, може, оженився,

                                     Може за тобою не довго журився .

                                     Ой дочко , дочко! Що ж мені навчати?    

                                     Де ж люб’язного зятя достати ? [1,с.264]
         Чесна, працьовита, добра й сердечна , вона зазнала багато горя. Про своє гірке життя каже так : „ На нас бідних і безпомощних, як на те похиле дерево, і кози скачуть“ , „ така бідність, таке убожество, що я не знаю, як дальше й на світі жити“ . [1,с.265]

         Найбільше бажання Терпилихи — якнайшвидше видати Наталку заміж за заможного чоловіка, щоб дочка не знала нужди й жила щасливо:

                                     По старості моїй живу через силу ,

                                     Не дождавшись Петра , піду і в могилу ...

                                     Тебе ж без приюту, молоду дитину,

                                     На кого оставлю, бідну сиротину  ?  [1,с.267 ]

         Мати ніжно любить свою одиначку, палко бажає їй кращої долі. І хоча вона прихильно ставиться до Петра, уважає його добрим парубком, але благає Наталку забути коханого: „ А лучче, якби ти була мені покірна й мене послухала ... Прошу тебе, викинь Петра з голови, і ти будеш щасливою...“ [1,с.265]

          Коли повернувся Петро, Терпилиха розгубилася. І дочки  жаль, і ламати освячений традицію обряд гріх. Перелякана, убита горем , вона кричить :  „ Батечки мої , умилосердіться ! Я не одступаю од свого слова . Що хочете , робіте з Петром , а Наталку , про мене , зв‘яжіте і до вінця ведіте “ . [1,с.287] Але вона м’якшає й добрішає, коли Петро починає вмовляти дівчину забути його й покоритися матері. „ Добрий Петро ! Серце моє проти волі за його вступається ! ” — уже нашіптують її вуста . А вже незабаром Терпилиха з радістю благословляє його й дочку: „ Бог з’єдиняєть вас чудом, нехай вас і благословить своєю благостію ...“[1,с.289]

          Погляди на сімейне щастя Наталки Терпилиха висловлює  словами пісні :

                                Де згода в сімействі, де мир і тишина,

                                Щасливі там люди, блаженна сторона,

                                Їх Бог благословляєть,

                                Добро їм посилаєть ,

                                І з ними вік живить [1,с.269]

          Образом Терпилихи відкривається ціла галерея образів матерів-селянок в українській літературі. Вона як представниця патріархальної сім’ї несе відповідальність за долю своєї дитини , і її роль у цьому велика. Котляревський уміло показав суть взаємин між старим і молодим поколіннями.

Чоловічі образи п’єси свідчать про добір письменником саме тих пісень, які були суголосними концепції героя, його внутрішньому світові .

           Своєрідний пісенний портрет має Петро. Він сентиментальний, ліричний , любить Наталку. Доля у нього нелегка. Сирота без роду, виховувався у Терпилів , а потім чотири роки поневірявся в чужій стороні, щоб заробити грошей. У нього немає „ ні хатинки , ні щастя , ні жінки “ , у нього „ не орано і нічого не сіяно “ , бо він один у світі . Мати Наталки, на очах якої виростав Петро, з теплотою каже : „ Добрий парубок...він не лежень , трудящий , з ним обідніти до злиднів не можна“ . [1,с.264] . І виборний говорить , що Петро — „ хлопець...славний , гарний , добрий , проворний і роботящий “ [1,с.288] . Йому властиві благородні риси характеру — вірність, чесність, правдивість, щира, самовіддана любов:
                             Сонце низенько, вечір близенько,

                              Іди до мене, моє серденько
                             Спішу до тебе , моє серденько !

                             Ой як я прийду , тебе не застану ,
                             Згорну я рученьки , згорну я білії
                             Та й нежив стану …[1,с.272]
         Прийшовши  в село , Петро дізнається , “ Наталка не моя ! Наталка , котру я любив більше всього на світі ; для котрої одважив жизнь свою на всі біди , для котрої стогнав під тяжкою роботою , для котрої скитався на чужині, і заробленую копійку збивав докупи , щоб розбагатіть і назвать Наталку своєю вічно ! ” подала рушники іншому . Свій розпач він виголошує словами пісні :
                       Та йшов козак з Дону, та з Дону додому ,

                       Та й сів над водою, проклинає долю.

                       Доле ж моя, доле, чом ти не такая,

                       Чом ти не такая, як доля чужая? [1,с.281]
             Він чесний , великодушний, але в нього занадто добре серце. Саме цим пояснюється відмова Петра від свого щастя заради, як він вважає , Наталчиного благополуччя: „ Наталко,... полюби пана возного і забудь мене навіки“ .[1,с.288]   Петро пасивний у боротьбі за своє щастя, покірний долі. Він легко , на перший погляд, відмовляється від Наталки. Але зробив це через те, що боїться завдати коханій ще більше неприємностей. Вихований на кращих традиціях патріархальної сім’ї, він не хоче , щоб дівчина йшла проти волі матері: „... щоб я Наталку одговорював іти замуж за пана возного, научав дочку не слухати матері і поселяв  несогласіє в сім’ї — нехай мене Бог накаже ! Наталко, покорися своїй долі, послухай матері...“[1,с.288] . Петро — релігійна людина, і це також накладає відбиток на його характер і поведінку. Це позитивний і реалістичний образ, наділений ліризмом, що виявляється не лише в піснях ,а й в усьому тоні його мови. В образі Петра Котляревський змалював цільну натуру , в якій домінує надмірна людська доброта, християнське смирення та всепрощення.

            Вірним другом Петра є Микола, безталанний сирота, бурлака, який каже про себе: „ Один собі живу на світі, як билинка на полі. Сирота без роду, без племені, без талану і без приюту...“[1,с.270] . Котляревський підкреслює позитивні риси Миколи: розум, дотепність, енергійність , глибоке розуміння життя. Він має незалежний, безкорисливий  характер. Про це свідчить його пісня „ Гомін, гомін по діброві“ :

                                      Іди, сину, іди, сину,

                                       Пріч од мене -

                                       Нехай тебе москаль возьме,

                                       Нехай тебе москаль возьме!

                                       Піду, мати! Піду, мати!

                                       Москаль мене добре знає -

                                       Давно уже підмовляє,

                                       Давно мене підмовляє.

                                       У москаля, у москаля

                                       Добре жити:

                                       Будем татар-турків бити,

                                       Будем татар-турків бити! [1,с.271]
           Миколу знають і орда, і турки, і москалі. Він збирається разом із козаками-чорноморцями „ тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити“ . Парубок сповнений почуття національної гордості за славних прадідів-козаків, які хоробро відстоювали рідну землю , боронили від ворогів.
                                       Козаченьки

                                       З москалями

                                       Потішились

                                       Над врагами ,

                                       Добре бившись за Полтаву ,

                                       Всій Росії в вічну славу ! [1,с.286]

          Це національний герой-характерник, який поза волею, особистою й народною, життя не мислить. Тому збирається на Тамань, пристати до запорожців, бо вірний кінь, степовий вітер, поклик свободи — весь його світ, як і у виплеканого народною уявою козака Мамая. Микола співає пісню, яка визначає козацький дух народу, його історичну свідомість, у якій козак сприймається не лише як сміливий воїн, оборонець рідної землі, а й як тип людини духовної, шляхетної , благородної. Недарма автор використовував улюблену пісню Богдана Хмельницького „ Гомін, гомін по діброві “ як арію Миколи.

           Микола безкорисливий, він відразу береться допомогти Петрові, підбадьорює Наталку і заохочує закоханих до боротьби, а потім щиро з них радіє :

Вітер віє горою ,

Любивсь Петрусь зо мною,

Ой лихо, на Петрусь,

Лице білий, чорний ус !

Полюбила Петруся

І сказати боюся,

Ой лихо, не Петрусь,

Лице біле , чорний ус ! [1,с.276]

            Микола дотепний, веселий, здатний і на гостре слово, і на жарт. У його мові чимало виразів, сповнених лукаво-добродушним сміхом , якого так багато в українському фольклорі. Він розсудливий, розумний, а його життєвий досвід дає змогу правильно оцінити людину. Парубок  правдиво і влучно характеризує і Наталку, і возного. Добре розуміючись на людях, виявляє повагу до простого народу, глузує з його ворогів.

             Микола цілком життєва, типова, реалістична постать . Він належить до найбільш пригноблених в умовах кріпацтва верств суспільства. Але це не забитий, затурканий наймит . Хлопець не втратив людської гідності, мріє про волю, про визволення з тяжкої наймитської долі і готовий вступити навіть до Чорноморського козацького війська. Це дозволяє йому триматися на селі дещо незалежно щодо заможних людей .

            Живучи тяжкою працею, весь час відчуває свою знедоленість , Микола глибоко співчуває всім бідним людям, усіляко допомагає Петрові і Наталці. Таким чином,  в образі Миколи Іван Котляревський яскраво відобразив прекрасні душевні якості найбідніших серед народу — наймитів-бурлак. Значення цієї постаті в композиції п’єси чимале. У репліках Миколи не раз виявляються й погляди самого автора.

           Возний і виборний — персонажі іншого  ґатунку . Виборний Макогоненко — заможний селянин, сільський начальник. Спочатку він справляє враження веселого жартівливого дядька, який і випити любить, і закусити. А ще любить поспівати. „ Та се , добродію , не пісня , а нісенітниця  “, — пояснює возному про свою пісню „ Дід рудий, баба руда“ :

Дід рудий , баба руда ,

Батько рудий , мати руда ,

Брат рудий , сестра руда ,

І я рудий , руду взяв ,

Бо рудую сподобав .[1, с.254]

           Він викликає в читачів навіть симпатію своїм зневажливим ставленням до „письменних  п’явок ” та різних жевжиків. Коли возний поскаржився на погані нові порядки в земстві, то виборний з радістю говорить: „ Зате нам , простому народові, добре, коли старшина... не допуска письменним п’явкам кров із нас смоктати...“ [1,с.255] . Щоб таке сказати, треба мати неабияку сміливість. Та поступово вимальовуються інші риси його характеру. Як і провідна з них — хитрість. „ Чоловік і добрий би був, та біда — хитрий, як лисиця, на всі сторони ламається: де не посій , там і уродиться, і уже де і чорт не зможе, то пошли  Макогоненка, зараз докаже “ , — говорить  про виборного Микола . Знаючи про цю рису характеру, возний просить його бути посередником . І він успішно справився із завданням: хитрістю та улесливістю переконав Терпилиху видати Наталку заміж за пана возного , хоча добре розуміє, що цей шлюб буде нерівним. Насміхаючись над возним, який був уже в літах, співає пісню „ Ой під вишнею , під черешнею “ :
                            Ой під вишнею, під черешнею,

Стояв старий з молодою, як із ягодою.

І просилася, і молилася:

„Пусти мене, старий діду, на вулицю погулять!“

„ Ой я сам не піду, і тебе не пущу:

Хочеш мене, старенького, да покинути “ . [1,с.257]

             Виборний добре розбирається в людях, бо він дає повну характеристику не тільки Наталці чи Петру  , а й особам, яких лише мимохіть згадано в п’єсі: тахтаулівському дяку, волосному писарю, „ підканцеляристу із суда , по імені Скоробреха...“ .

             Отже, в образі виборного драматург зібрав найістотніші риси представників сільської верхівки: улесливість, хитрість, іноді жорстокість .  Проте він хоч і належить до верхівки, але своєї приналежності до простого люду не зрікся.

            У сатиричному плані змальований возний — дрібний чиновник , що   „ помазався паном “ , „ юриста завзятий і хапун такий, що і з рідного батька злупить“ ,  дворянин за походженням. Із цинічною  одвертістю виправдовує він хабарництво, хижацтво, несправедливість, що панували в тогочасному суспільстві. Вовча мораль возного найвиразніше виявлена в його пісні „Всякому городу нрав і права“ , яка перероблена так, що ідеальний зміст її став цілком протилежним тому, що його вклав видатний письменник і філософ у свій твір:
                             Всякий , хто вищий - той нижчого гне,

Дужчий безсильного давить і жме.

Бідний багатому вірний слуга,

Корчиться, гнеться пред ним, як дуга. [1,с.261]
            Григорій Сковорода у своїй пісні засуджує суспільне зло — хабарництво і лихварство, обдурювання, кар’єризм, підносить ідею совісті „ как чистый хрусталь “ . А в пісні возного все навпаки — оспівується і виправдовується насильство „ вищого “  над „ нижчими “ , хабарництво і підлабузництво.  У пісні влучно перефразовано народні прислів’я: „ суха ложка рот дере “, „ не намазаний віз дуже скрипить “ — і використано їх для виправдання суспільного зла — хабарництва й обдурювання :
                            Всяк, хто не маже - то дуже скрипить,

Хто не лукавить - той ззаду сидить.

Кожного рот дере ложка суха,

Хто є на світі, щоб був без гріха? [1,с.261]
            Звичайно, ми переконані, що й возний живе за цим принципом, це — кредо його життя. Досить промовистим з цього погляду є його твердження з претензією на „філософію “ одного з  життєвих принципів — необхідності обдурювання: „блаженна лож, когда биваєть в пользу ближніх ...“[1,с.260]
                   Возний — ошуканець і хапуга. На цьому він колись наживався, добре грів руки. Але згодом настали не ті часи, не ті порядки завелись, і це його немало стурбувало. Коли виборний розповів йому, що засідатель, пан Щипавка, заїжджаючи, щойно скаржився на погані нові порядки, що навіть земським діячам і „самому комісарові“ тепер „урвалася нитка“ , то возний, зітхнувши , підтверджує це : „... правда, правда даже і в повітовому суді і во всіх присутственних містах униніє воспослідовало “   .
        Як представник сільської „аристократії“ , возний показує зверхність над чесним простолюдом, свою силу й владу. Для досягнення своєї мети — одружитися  з Наталкою — він від умовлянь і прохань переходить до погроз.

          Із першого слова возного звертає на себе увагу його мова . Це суміш канцеляризмів та юридичних термінів. Замість простих зрозумілих слів він говорить складні, заплутані, незрозумілі. Часто вживає слово-паразит „ теє-то як його “ . Напевно, ним він заповнює паузу, коли підшукує потрібне слово.
           Викликає сміх і його невдале залицяння до молодої дівчини. А які некрасиві , незугарні слова відбирає возний , щоб освідчитися Наталці. Він співає:
                                Од юних літ не знал я любові,

Не ощущал возженія в крові;

Как вдруг предстал Наталки вид ясний,

Как райский крин, душистий, прекрасний;

Утробу всю потряс;

Кров взволновалась,

Душа смішалась;

Настал мой час!

Настал мой час; і серце все стонеть;

Как камень, дух в пучину зол тонеть.

Безмірно, ах! Люблю тя, дівицю,

Как жадний волк младую ягницю. [1,с.251]
         Але цей герой має інші риси . Він зображений драматургом не однобоко, не тільки як хабарник і хапуга. Не раз у п’єсі виявляється певна освіченість возного, що цілком природна  для чиновника. Якщо возний і виявляє добру обізнаність з українськими літописами , то це випливає не з його любові до науки й культури, а житейської, судової практики.
           Обізнаний возний і з театром . Але й у цьому Котляревський зображає його не як культурну , інтелігентну людину, а як грубу натуру. Йому хотілося б , щоб на сцені справді вбивали, а не тільки вдавали: було б „ за що гроші платити “ .
            Возний просторікує про любов, яка не знає соціальних меж. Але й тут його слова — брехня пана, а не погляди гуманної, освіченої людини. Котляревський розкриває облудність „ любові “ возного, указуючи на її справжню суть.
            Возний і виборний — представники сільської влади, так що суспільний статус „ вивищує “ їх над сільською громадою. Їх пісенний репертуар виявляє духовну ницість , а стосовно возного — неосвіченість душі при формальній освіті. Прикметно, що вони дуетом співають пісню, яка споріднює їх:

Ой доля людськая — доля єсть сліпая!

Часто служить злим, негідним і їм помагає.

                                 Без розуму люди в світі живуть гарно,
                                 А з розумом та в недолі вік проходить марно. [1,с.261-262]
Таким чином, визначальна роль пісні у „ Наталці Полтавці“ Івана Котляревського є незаперечною. Пісня виражає народну душу, сам тип національного мислення, показуючи тим самим правду життя, красу народної душі та наснажуючи твір глибоким ліризмом.

ВИСНОВКИ
       Зі своїми чарівними піснями „ Наталка Полтавка “ пішла по всій Україні. Популяризації сприяла чудова музика, що  була написана Миколою Лисенком і створена на основі народних молодій.

        Іван Котляревський увів до своєї п’єси 22 пісні. Дослідники його творчості виділяють 4 групи пісень.
        Першу групу становлять народні пісні, які були записані чи опубліковані ще до появи твору. Це такі як „ Ой під вишнею, під черешнею“ , „ У сусіда хата біла “ , „ Та йшов козак з Дону , та з Дону додому “ .
         Але й до народних пісень автор „ Наталки Полтавки “ підійшов творчо: одну він скоротив , інші переробив, відповідно до конкретних ситуацій п’єси, а до пісні „ Гомін, гомін по діброві “ додав своє закінчення. Отже, другу групу становлять оброблені народні пісні.
          Третю — перероблені літературні твори. Пісню „ Всякому городу нрав і права “ написано на основі вірша Григорія Сковороди.
           Є в п’єсі і власні твори Івана Котляревського, які написані в повній відповідності з духом народної лірики . Це пісні „ Віють вітри, віють буйні “ ,  „ Ой мати , мати ! Серце не вважає “ , „ Ой я дівчина Полтавка “ , „ Підеш , Петре , до тієї “.

         Усі ці пісні є не тільки окрасою твору чи вставленим додатком для розваги. Їх роль насамперед характеротворча , вони відіграють важливу роль у характеристиці героїв, підкреслюють їхні настрій, розкривають душу, вдачу та внутрішній світ персонажа.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Котляревський Іван  / Енеїда ; Наталка Полтавка ; передмова Задорожної В.С. – К. : Шанс , 2013. – 320 с.–( Серія “ Шкільна бібліотека ”)
2. Кирилюк  Євген . Іван Котляревський .–К.: Дніпро , 1981 .